Церква Воздвиження Чесного Хреста (с. Лосяч, Тернопільська область)

До найранніших відомостей про греко-католицьку парафію с.Лосяч можна віднести відомості з Генеральної візитації (ревізії) греко-католицьких церков Поділля 1731-1732 рр., які вказують, що дане село належало до Скальського намісництва-деканату. Назва храму була такою: Воздвиження Чесного Хреста, рік посвяти до вівтаря церкви вказано як невідомий. Очевидно, що це була дерев'яна церковця, як і всюди в ті далекі часи в наших теренах. Є в цій візитації й прізвище священика – Тимофій Людкевич. Ймовірно, церква була збудована десь на початку ХVІІІ століття, тобто, після повернення Поділля від турків до Речі Посполитої. Як правило, храми в той час будувались як тимчасові, нашвидкуруч, адже їх пізніше планувалось змінити постійними. Тому не дивно, що жодна зі споруджених у першій половині ХVІІІ століття церков в Надзбруччі не збереглась до наших днів.

Далі і аж до кінця ХІХ століття відомості про життя греко-католиків у Лосячі не збереглися. Зате про церковні справи на зламі ХІХ - ХХ століть до нас дійшли спогади уродженця села Йосифа Ваврика, який у 14 років (в 1903 році) емігрував до Канади. Він згадує про стародавню церкву в центральній частині села й припускає, що їй могло на той час бути десь 400 літ. Він пише, що вона була побудована з грубецьких дубів, які за переказами росли на території села. Цей очевидець пам'ятає, що на зрубі знадвору була викарбувана дата будови, але, очевидно, він її не запам'ятав. Зате в дитячих спогадах залишилося відчуття, що в храмі було доволі місця, але трохи темнувато. Автор вказує, що церковця згоріла десь біля 1899р. За звичаями середньовіччя навколо храму був сільський цвинтар. Селяни частенько натрапляли на кості, коли забудовували церковний майдан. Нова мурована греко-католицька (теперішня православна Київського патріархату) церква будувалася на рубежі ХІХ – ХХ століть і у 1902 р. була завершена.

Йосиф Ваврик згадує також християнські церковні обряди, які панували в рідному селі. Він із замилуванням описує похід з процесією у поля до хрестів-«фігур», побудованих на честь скасування панщини у 1848 р.: «Пригадую собі добре, як десь у місяці червні, або пізно в травні, коли жита були вже великі, церковний похід вирушав з процесією і хрестом у поля, щоб благословити ниви і людську працю, вкладену в них. Священик їхав поволі на возі пільною дорогою і співав, а дяк і нарід вторував йому. Дівчата та хлопці бігли подекуди боками і зав'язували «ґудзи» (вузли) на житах. Коли дійшли до панщизняного хреста, похід зупинявся близько нього, а священик відправляв перед хрестом, ніби перед престолом, Богослужбу і казав проповідь. Ах, як чарівно було! Хрест під величними липами, яких листя легесенько шевеліло. І жайворонок десь високо співав понад безмежними полями, вкритими буйним збіжжям. День ясний і теплий, як у раю. Все це наводило на серце чар поезії, якої не можна забути. Похід обходив село польовими дорогами на всі чотири сторони». На жаль, автор цих чудових спогадів не вказав імені священика.

За австрійською статистикою станом на 1900 р. в лосяцькій громаді проживало 956 греко-католиків, 825 римо-католиків і 118 мойсей (євреїв). Як видно з даних цифр, в селі майже порівно було греко- і римо-католиків. Пов'язано це з тим, що власники земельних посілостей і великої ґуральні графи Голуховські ще за панщини спроваджували до Лосяча колоністів з корінної Польщі, так званих «мазурів» і від них західна частина села отримала назву «Мазуріавка». Але переселенці досить швидко асимілювалась з місцевим українським населенням, всі в побуті говорили українською мовою, хоча ходили в різні храми. Мурований костел у Лосячі був побудований Голуховськими у 90-х рр. ХІХ столітті.

Є згадки про священиків, які служили до підпілля: о.Михайло Царук та о.Михаїл Бойко, який (згідно пам’ятного образка) в липні 1931р. був висвячений у сан священика для вірних УГКЦ та відслужив у Лосячі свою першу урочисту Службу Божу в греко-католицькому храмі, який зараз належить УПЦ КП. Люди згадують, що о.Михаїл, розклавши риштування, розпочав розписувати церкву, але війна не дозволила продовжити дану справу.

Після виходу з підпілля греко-католицьку парафію обслуговували такі священики: о.Володимир Дутка – служив від свята Арх. Михаїла 1991р. по Томину неділю 1993р.; о.Іван Сабала – служив від Томиної неділі 1993р. по свято Арх. Михаїла 1994р.; о.Олег Сушельницький – служив від 27 листопада 1994р. до свята Покрови Пресвятої Богородиці 1999р.; о.Володимир Зависляк – служив від 31 жовтня 1999р. до свята Пресвятої Тройці (24 травня) 2010р.; о.Василь Германюк – служить від 6 червня 2010р. і до тепер.

Священики вели повірену паству молитвою у маленькій капличці та згодом за о.Володимира Зависляка громада розпочала будівництво церковці. На свято Воздвиження Чесного Хреста ГНІХ 2003р. відбулась посвята хреста на місці будівництва храму (отцем-деканом Ярославом Яловіцою та отцем-парохом), на свято Кирила і Методія, 24 травня 2004р., освячено наріжний камінь (отцем-парохом та екс-парохом, Олегом Сушельницьким). 25 вересня 2005р. вірні УГКЦ перейшли до нового храму, який був освячений владикою Іринеєм (Біликом) ЧСВВ, цього ж дня у церкві відбулись дияконські свячення о.Степана Стрілецького.

За о.Василя Германюка вірні об’єдналися у молитві, різноманітних духовних заходах. Неодноразово відбувались екуменічні молитви та освячення місцевими конфесіями УГКЦ, УПЦ КП, РКЦ. станом на 2014 рік Лосяцька громада налічує 30 дворів греко-католиків.

Збір інформації та її систематизацію проводила Ундерко Оксана, вчитель історії