Церква святого Юрія Переможця (м. Едмонтон, Канада)

Українську греко-католицьку парафію святого великомученика Юрія Переможця в Едмонтоні засновано 1955 р. для духовних потреб тих вірних міста, які бажали святкувати за старим юліянським календарем. (Усі інші греко-католицькі парафії міста святкують за новим григоріянським.) Отже, вірні цієї парафії не живуть у якомусь одному районі, але по цілому місті й навіть деяких передмістях. До парафії належать представники всіх еміґраційних хвиль українців до Канади. Тут бачимо потомків найперших піонерів, міжвоєнних і повоєнних еміґрантів. В останніх десятиліттях до парафії пристали новоприбулі з Боснії, Польщі та України. У парафії панує висока національна свідомість. На самих початках служби відправлялися церковно-слов’янською мовою, але парафія перейшла на живу українську мову, як тільки появилися відповідні переклади. При такій демографії парафія не відчуває ніякої потреби переходити навіть частинно на англійську мову, як це зробили всі інші церковні громади міста; винятки бувають тільки питання й відповіді при вінчанні, якщо подружжя мішане.

Під кінець 1970-их років стало ясно, що старий дерев’яний храм, який парафія купила після заснування й достосувала до потреб нашого богослужіння, став замалим і навіть нелегким до утримання, а всякі ремонти дорого обходилися. Храм спершу належав римо-католицькій парафії, і хоч у ньому збудовано гарний іконостас, його простір недобре надавався до наших служб. Одинока розв’язка — збудувати зовсім нову церкву, яка відповідала б духовним потребам вірних.

Коли треба було приступити до будови нового храму, вибрано Мистецько-планувальний комітет (МПК), який мав найти найкращі розв’язки архітектурних та іконографічних проблем . Членство комітету згодом змінилося, але на самому початку до нього належали з чину обидва священики – парох о. Володимир Якович Тарнавський та о. д-р Евген Іванович Камінський – і парафіяни малярка Ксеня Йосафатівна Аронець, архітект Андрій Дмитрович Базюк, д-р Андрій Дам’янович Горняткевич (голова), д-р Богдан Костьович Медвідський та Юрій Васильович Стефаник. Від самого початку комітет працював на засаді узгодження і цей прийом вповні оправдав себе. Прадва, нераз треба було витратити чимало часу на, здавалося б, безкінечні дискусії, але в кінці парафіяльна управа (а за нею й парафія) без застережень приймала одноголосні постанови МПК.

Комітет поставив собі на перший погляд дуже просте, але справді дуже важке завдання — збудувати найкращу і найвзірцевішу українську церкву в Канаді. Беручи до уваги традиційне наставлення парафії з однієї сторони, а провал деяких цікавих з погляду архітектури, але досить невідповідних для богослужби українських храмів у Північній Америці з другої, замість робити експерименти з модерними формами, постановлено збудувати наскрізь традиційний храм. Про архітектурний стиль не було довгих дискусій, бо всі зрозуміли, що візантійський найкраще відповідає літургічним потребам нашої церкви. Крім того, наближалося тисячоліття хрещення України-Руси, отже новий храм мав стати не тільки висловом віри парафіян, але й черпати духовність з криниці давнього київського християнства. Пізніше в МПК виникли різні погляди щодо стилю іконописання — чи він має бути візантійським, чи натуралістичним — але й тут згодом усі прийшли до висновку, що візантійський стиль найкраще передаватиме нашу теологію, а також буде гармонійно вписуватися в архітектуру. Постановивши, що стиль має бути відтворенням київсько-візантійського ХІ—ХІІІ століть, знов після довших дискусій вибрано іконописцем Гайка Шліпера (Heiko Schlieper) з Торонта. У праці над монументальною іконографією йому допомагав Антін Явний.