Архикатедральний собор Воскресіння Христового (Івано-Франківськ)

Одна з найвідоміших пам’яток Івано-Франківська є греко-католицький собор Воскресіння Христового, а раніше єзуїтський костел. Історія костелу досить цікава.

Назва катедрального собору Святого Воскресіння є глибоко історичною, адже такою ж була назва головної української церкви міста Станіславова від початку його існування та збудованої ще в 1601 році в с. Заболоття на місці теперішньої синагоги. Про неї згадував мандрівник Ульріх фон Вердум, який відвідав Станіславів у 1672 році.

На початку XVIII століття у Станіславові з’явилися отці-езуїти.

У 1720 році на місці згорілої (під час нападу турків) церкви ректор єзуїтської колегії о. Томаш Зеленський розпочав будівництво єзуїтського костелу.

Коли копали котлован для фундаменту костелу то знайшли скарб — 14 тисяч злотих, з яких половина пішла на будівництво храму. Фінансову допомогу для будівництва костел отримував і від Вікторії Лещинської, дружини Йосипа Потоцького. Перший єзуїтський костел був відкритий на день святої Вікторії в 1729 році. Проте через проблеми зі слабким фундаментом стіни почали тріскати, і храм довелося повністю розібрати вже в 1752 році. Через рік почалося будівництво нового костелу, що тривало 10 років.

Проект військового інженера з Кам’янця-Подільського Християна Дальке та архітектора Ю. Каршіцкого виявився більш продуманим, ніж у їхніх попередників, в результаті чого їх творіння зайняло гідне місце серед визначних пам’яток Івано — Франківська.

Святиню споруджено у стилі австро-баварського бароко з елементами класицизму.

Стрункий силует головного фасаду Катедрального собору доповнюють шатроподібні завершення двох веж, форми яких запозичені з гуцульської дерев’яної архітектури.

Катедра має вигляд тринефної цегляної восьмистовпної базиліки із сильно розкрипованим фасадом.

Декор багатого інтер’єру доповнює барочні скульптури головною вівтаря, а саме фігури ангелів, святих і апостолів.

Спорудження тривало до 1763 року. А вже через рік, у 1764 році під час облоги міста російською армією була знищена вежа храму.

У 1772 році, після першого поділу Польщі, Івано-Франківськ перейшов під владу Австро-Угорщини. Орден єзуїтів був заборонений на території імперії Габсбургів і нова адміністрація міста в 1773 році закрила єзуїтський монастир, передавши його приміщення міській громаді. Поступово споруда занепадала.

Після припинення діяльності чернечих орденів австрійцями у 1774 р. костелом користувалися гімназисти і греко-католицька громада почергово. Під час найсильнішої пожежі 1868 року собор дивом не постраждав. На прохання українців австрійський уряд 1849 р. передав храм їм у власність. Трохи пізніше, в 1885 році, була заснована Станіславівська Греко-Католицька Єпархія, і колишній костел отримав своє сучасне ім’я — собор Святого Воскресіння Христового.

Інтер’єри собору можна характеризувати як виконані у візантійському стилі, а п’ятиярусний іконостас, встановлений ще в 1901 році, вражає красою і майстерністю виконання. Ікони та розпис на стінах собору належать відомим художникам Юліушу Макарівському і Модесту Сосенко(1875–1920 рр.), іконостас же розписував Антон Монастирський(1878–1969 рр.). Від 1946 до 1989 р. у зв’язку з ліквідацією греко-католицької церкви храм був православним. 28 січня 1990 — Святовоскресенський собор повернуто УГКЦ та повернено йому статус Катедрального собору Святого Воскресіння.

У 1993 р. на фасаді встановлено горельєф А. Шептицького, а у 1997 р. у нішах поміщено скульптури княгині Ольги і Володимира Великого як первосвятителів Русі, а також блаженного мученика Григорія Хомишина, єпископа станіславівського (1904–1945 рр.). Автор робіт — В. Довбешок.