Церква Успіння Пресвятої Богородиці (с. Середній Березів, Івано-Франківська область)

Перша писемна згадка про село датована 1763 роком. Відомо, що до початку XV ст. на всьому терені сучасних березівських сіл було лише одне велике поселення, яке називалося Березів. Розростаючись село розділилося на східну, долішню (Нижній Березів) і західну (Вижній Березів). Довголітні суперечки між шляхтою і мужиками в селі Вижньому Березові привели до того, що в селі було побудовано дві церкви... У 1740 році на «здавна посвячених ґрунтах» на недалекій відстані одна від одної будувалось дві церкви одночасно, а в селі на той час проживало всього 60 сімей. Одна церква була освячена на честь Вознесіння Господнього, а друга – Успіння Пресвятої Богородиці. Обидві церкви побудовані коштом панів Березовських. Церкви мали однаковий зовнішній вигляд і майже однакове внутрішнє наповнення. Вже аж пізніше, коли Середній Березів офіційно визнано окремим селом, церква Успіння Пресвятої Богородиці стала середньоберезівською.

Із записів візитаційних актів за 1745 рік додатково дізнаємося, що «церква розміщена в коллації шляхетській, має три куполи. Іконостас простої роботи, освячений. На великому вівтарі образ Пресвятої Трійці і кивот, антимінс давній, дзвінків до вівтаря – два. Кадильниця бронзова – одна. Цвинтар засаджений садом різного дерева, але не обгороджений».

Без сумніву, тут ішлося про церкву, споруджену на Петрунівці. Вона хоч і мала три куполи (в одному дзвіниця), але була невеличкою. У 80-х роках XIX ст. на тому місці почали будувати значно більшу церкву, а коли вже кліті були зведені, парафіяни знайшли краще і вигідніше місце, куди її згодом перенесли. У 1890 році нова церква була освячена знову на честь Успіння Пресвятої Діви Марії. Церква мала статус дочірньої, хоч біля неї був будинок, в якому мешкав парох матірної церкви.

Із приходом радянської влади в 1944 році введено нову, не знану раніше процедуру – реєстрацію релігійної громади, без якої не дозволялося відправляти Служби Божі. Релігійна громада Середнього Березова була зареєстрована в 1948 році. До цього часу священикам дозволялося виконувати лише релігійні треби і відправляти Служби Божі у великі свята.

У 1954 році церковна рада на чолі зі священиком підписали умову з Яблунівською районною радою про передачу в користування релігійній громаді церковної будівлі та майна. Але йшов час, набирала обертів антирелігійна пропаганда. Не без відома і підтримки влади в листопаді 1960 року «активістами» було спалено церкву. А 8 грудня 1960 року релігійну громаду знято з реєстрації, мовляв, через те, що в селі є партійна та комсомольська організації і кількість віруючих зменшується. З ініціативи районної влади (село належало вже до Косівського району), місцеві комуністи знайшли в селі кілька людей, які підписалися під нібито зверненням громади до райвиконкому, в якому просилося зареєструвати об’єднану громаду двох сіл Середнього та Нижнього Березовів з тим, щоб ця громада мала спільну церкву в Нижньому Березові. Райвиконком тут-же відсилає відповідне відношення в область. На другий день, 26 квітня 1962 року, з’являється рішення уповноваженого в справах Православної Церкви в Івано-Франківській області про реєстрацію об’єднаної церковної громади.

Та вже в другій половині 80-х років у державі намітилися певні демократичні зміни, у селі почала згуртовуватися релігійна громада, відкрито заговорили про нову реєстрацію, і, не дивлячись на різноманітні труднощі, селяни почали відбудовувати церкву. Релігійна громада знову звернулася до влади з просьбою про реєстрацію, але 28 грудня 1988 року Івано-Франківська обласна рада відмовила. Знову поїздки селян до Києва і Москви, і 14 лютого 1989 року з’явилося рішення Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР, в якому сказано: «Зареєструвати церковну громаду і дозволити будівництво нової церкви». І вже влітку 1990 року нова церква Успіння Пресвятої Богородиці була освячена.

Нова церква за планом та архітектурним виглядом відтворює стару церкву. Особливістю архітектурного вирішення є те, що до притвору зроблено ще один вхід з південної сторони. Це було характерно для церков, які дотримувалися балканської візантійської сакральної традиції. Біля церкви є дзвіниця, на якій 4 дзвони, один з яких великий придбано в 1890 році. Нещодавно віднайдено дзвін, який був схований від німців і пролежав у землі 70 років. Цей дзвін буде встановлено на дзвіниці і його мелодію люди впізнаватимуть у святковому передзвоні.

З 1997 року на парафії служить отець-декан Роман Шкабрій. На цвинтарі є могили декана і пароха заболотівського о. Михайла Сулятицького та о. Євгена Даниловича.

Храмові свята: Успіння Пресвятої Богородиці та Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Священики:

З початку XIX ст. і до 1948 року в церкві служили та виконували релігійні треби священики вижньоберезівської парафії, хоч у XVIII ст. церква мала свого пароха.

● 1740 р. – парох о. Андрій Коблянський, рук. 1731 p.;

● 1945 р. – парох о. Михайло Сулятицький, (1894-1972), рук. 1923 р. У 1957 році він підпільно відправляв богослужіння;

● 1947-1950 pp. – настоятель о. Петро Левицький, 1906 р.н., рук. 1931 p.;

● 1950-1960 pp. – настоятель о. Іван Колода, 1887 р.н., рук. 1928 p.;

● 1960-1961 pp. – вик. треби о. Іван Мисечко (1907 – 1968), рук. 1936 p.;

● 1976-1979 pp. – вик. треби о. Дмитро Садов’як, 1944 р.н., рук. 1976 p.;

● 1982 р. – виконував треби о. Роман Миронів, 1913 р.н., рук. 1936 p.;

● 1989 p. – настоятель о. Микола Щербатюк, 1953 р.н., рук. 1979 p.;

● 1990-1996 pp. – адміністратор о. Юрій Симчич;

● 1997 p. – адміністратор о. Роман Шкабрій, 1973 р.н., рук. 1996 p., колишній декан Березівського деканату.

Джерело: Курищук В.Ю. К 93 Духовні святині Яблунівщинн. – Косів: Писаний Камінь, 2013 -156 с., 24 кол.