Церква святого Миколая (с. Ямниця, Івано-Франківська область)

Перші вістки про ямницьку церкву і розвиток церковних відносин знаходимо у документах дуже давніх часів. Так, в уже згадуваній люстрації 1565 року згадуються два ям-ницькі священики,1 а німецький мандрівник Ульріх фон Вердум в 1672 році, проїжджаючи село, бачив у Ямниці церкву.2 Про ім’я та прізвище пароха дізнаємося із Йосифінської метрики за 1787 рік. Ним був, згідно перекладу, о. Ґжеґорж Левицький.3 Правда, в інвентарі за 1789 рік ім’я священика звучить вже як Джозеф, а в документі, датованому 26 червня 1808 року, - Йосиф Левицький. Під проводом о. Левицького, а також о. Соневицького в Ямниці налагоджується нормальний соціально-економічний та духовний розвиток в умовах австрійської залежності. За свідченнями тематизму від 1832 року ямницьким парохом був о. Петро Галайкевич (1801).4

Справжнє відродження духовного життя в селі наступило в другій половині XIX століття, в часи душпастирства о. Антонія Струтинського. Він народився 13 червня 1832 року, а 16 вересня 1858 року був рукоположений. З 24 жовтня 1858 року по 26 вересня 1859 року був сотрудником в Петрилові, потім завідуючим у Чорнолізцях (від липня 1859 року по липень 1860 року), а після - сотрудником в Монастирськах (з 11 липня 1860 року по 31 березня 1864 року). В період з 1 квітня 1864 року по 31 березня 1868 року був капеланом, а потім парохом в Пасічній, біля Станиславова.

В Ямниці почав свою святенницьку працю о. Струтинський з березня 1868 року.5 Сучасники згадували, то був він “чоловіком прямим, любив правду і своїх прихожан”. Своє завдання бачив у вихованні в людей християнської моралі і боротьби з негативними сторонами в житті громади, особливо п’янством. Отець Струтинський був і біля витоків зародження просвітницького життя в селі. Саме завдяки його старанням в 1896 році в Ямниці появилася читальня “Просвіти”. Дбав парох і про сільську церкву, утримуючи її в чистоті й порядку.