Церква Воскресіння Христового (м. Жидачів, Львівська обл.)

Церква Воскресіння Христового є найбільшою духовною скарбницею мешканців м. Жидачева. Її спорудили на зламі ХІХ—ХХ ст. на місці дерев’яної церкви, яка під час великої пожежі 1888 р. була знищена вогнем. Освячення нинішнього мурованого храму з благословення Митрополита Андрея (Шептицького) відбулося 29 вересня 1901 р., а 19 травня 1912 р. Митрополит особисто посвятив іконостас.

Протягом своєї столітньої історії жидачівська церква слугувала осередком національного духу, культурно-просвітницьким і навіть господарсько-побутовим центром. Тут діяла спілка «Церковне братство», захоронка (дитячий садок), а також осередок підтримки знедолених.

Окрасою і найбільшою цінністю церкви Воскресіння Христового є чудотворна ікона Богородиці — Жидачівська Оранта. Її написав 1406 р. і передав до Жидачівського монастиря чернець Веніамин. Згідно з твердженнями львівського мистецтвознавця Володимира Вуйцика, дослідника цієї ікони, в іконографічному плані вона унікальна, єдина пам’ятка такого типу в українському середньовічному малярстві. Вона виконана темперою на суцільній дошці. Богоматір зображена на повний зріст у строго фронтальній позі з піднесеними руками, як на мозаїці у нефі Софії Київської. У складках мафорію на грудях Богоматері — погрудне зображення Дитяти Христа, який лівою рукою підтримує сувій, а правою — благословляє.

Ікона Пресвятої Богородиці тривалий час знаходилася в монастирській Успенській церкві. Згодом вона була поміщена на престолі церкви Святого Миколая, звідки й перенесена 1572 р. до храму Воскресіння Христового.

Перші згадки про чудотворність ікони надав вчений Антін Петрушевич у своїй «Сводній Галицько-Руській літописі». Опис чудес, пов’язаних із Жидачівською Орантою, стали записувати у цій книзі з 1750 р. під назвою «Руно орошеное пречестой Діви Марії чудодійственная бладати роса от чудотворнаго єя образа истікающая в Жидачеві».

У 1772 р. староста Цициліва (тепер с. Вільхівці), що недалеко від Жидачева, Каєтан Шептицький подарував виготовлені власним коштом золочені та посріблені дерев’яні шати, а також закупив срібні корони для ікони. Коронована Жидачівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці була єпископом Левом (Шептицьким) за Папи Римського Климентія ХІV.
Коли під час пожежі 1888 р. церква згоріла, ікона в чудесний спосіб вціліла. Відтак реліквія перебувала в римо-католицькому костелі Успіння Діви Марії. А 21 вересня 1901 р. її урочисто перенесли до новозбудованої мурованої церкви Воскресіння Христового. З 1752 р. її вшановували відпустом у восьму п’ятницю після Великодня, а з 1948 р. — у неділю Всіх святих.