Монастир і церква Вознесіння Господнього (м. Золочів, Львівська обл.)

Золочівський василіанський монастир бере свій початок від чернечої обителі Святої Трійці, заснованої ще у 1546 р., яка знаходилася неподалік, на схід від Золочева, в місцевості Межигір’я. Монастир був зруйнований татарськими ордами, а згодом, у 1665 р., відновлений. Від свого нового місця розташування він дістав назву «Бучинський».
У 1708 р. родина Яворських подарувала Бучинському монастирю свої землі у передмісті Золочева. Там було засновано нову обитель із церквою Вознесіння Господнього. У 50-х рр. XVIII cт. ці два монастирі було об’єднано в один. У дальшій розбудові монастиря велику роль відіграли пожертвування графині Лукії Комарницької, графа Миколи Потоцького, шляхтичів Гедеона Гульського, Томи і Теодосія Турянських, завдяки яким у 1840-1860-х рр. збудували нову кам’яну церкву Вознесіння, а в 70-х — монастир. Із дерев’яної церкви до нового храму була перенесена ікона Богородиці.
У радянський час у монастирі був розміщений протитуберкульозний диспансер.
У 1989 р. церкву і монастир повернули отцям василіанам. Через рік було відреставровано монастирську церкву. А в 1990–1993 рр. споруджено нове приміщення монастиря.
Реліквією Вознесенської церкви є копія Голубицької чудотворної ікони Богородиці (див. Монастир Благовіщення Пречистої Діви Марії в Підгірцях).
Її намалював у листопаді 1724 р. золочівський художник Федір Бурковський, один із призабутих українських митців. Після ліквідації Золочівського василіанського монастиря в 1946 р. ікону було передано до церкви Святого Миколая у Золочеві. Вона повернулася у Вознесенську церкву Золочівського василіанського монастиря після реставрації у 1997 р.