Церква Царя Христа (м. Бостон, США)

“Yordan” (Theophany service) at Sacred Heart Jan. 6, 1956

Бостон завжди був містом на пагорбі і тим магнітом, що притягував різного роду людей до себе. Першими були дисиденти-пуритани, за ними слідували французькі ґуґеноти, по тому ірландці та німці, а в пізніх роках XIX століття бачимо прихід груп, що репрезентували заледве не усі країни і народи південної та східної Европи.

Були між ними також українці. Вони масово покидали свою батьківщину через економічні недостатки та втікали від переслідування чи то національного, чи релігійного характеру в Австрійській чи Російській Імперіях. Вони прибували до Бостону, бо тутешня індустрія давала перспективу доброго прожитку, а місто послуговувалося репутацією загальної толерантности.

Хоч перші імігранти прибули до США безпосередно після громадянської війни, масова іміґрація почалася щойно в пізніших 1880-х роках. Оскільки іміґранти змушені були відразу шукати працю, в них не було часу починати яке-небудь організоване життя. Українці звичайно поселялися поблизу їхніх місць затруднення в північній частині міста (North End) де багато з них працювали при будові портових тунелів між North End , East Boston (Східним Бостоном), а також коло текстильних фабрик у South End (південній частині міста) та Гайд Парку (Hyde Park), і в індустріяльному Норвуді (Norwood). Чисельна група повстала на West End і пізніше також в передмісті Роксб'юрі.

В записках канцелярії римо-католицької Архиєпархії Бостону є згадки про мандрівного греко-католицького священника, що просив і одержав дозвіл відправляти св. Літургію для слов’ян-русинів восени 1890 р.

Оскільки більшість ранніх українських імігрантів були католиками, але не було постійної обслуги в українському обряді, велике їх число, особливо з Лемківщини, злучилися з їхніми сусідами поляками і заложили парафію Матері Божої Ченстоховської (Matki Boskiej Czestochowskiej; Naszej Pani Czestochowskiej) в південному Бостоні і Св. Адальберта в Гайд Парку.

1884 р. зібралося 15 молодих осіб які заснували Українське Католицьке Братсво Св. Петра і Павла. Наміренням братсва було створення католицької церкви українського обряду, та праця над збереженням та розвитком наших звичаїв та культури.

На початку 1895 р. їхні зусилля увінчалися успіхом і о. Нестор Дмитрів відправив Св. Літургію українського обряду в італійській церкві св. Леонарда при вулиці Гановер (Hanover St.) у North End. До 1914 р. українські греко-католики не мали своєї власної церковної структури і підпадали місцевим римо-католицьким властям (єпископові, архиєпископові, чи кардиналові) і так 13 вересня 1895 р. о. Євген Волкей (Eugene Volkay) просив і дістав дозвіл від Архиєпископа Вільямса (Williams) служити українським іміґрантам у Бостоні як їх пастир. О. Волкей був парохом церкви в Брукліні, штат Нью-Йорк, але дуже часто приїжджав до Бостону виконувати свої душпастирські обовязки.

В 1897 р. засновано відділ “Просвіти” у North End започатковано читальню і дискусійний клуб.

З початком XX століття іміґрація українців до Бостону помітно збільшилася. Братство Св.Петра і Павла зактивізувалося в акції за призначення постійного священника і придбання власної церкви.О. Волкей почав приїзжати до Бостону двічі на місяць замість одного разу, і Братство зорганізувало збірковий комітет для збирання фондів на оплату винайму в церкві св. Леонарда та встановлення постійної парафії в Бостоні. В кожній частині міста були призначені збірщики, які відвідували всіх знаних їм українців і просили пожертв. В цей час, наприклад, в Гайд Парку жило близько трьохсот українських родин і було шестеро збірщиків.

В серпні 1907р. Св.Престол призначив о. др. Сотера Ортинського єпископом усіх українців-католиків в США. Після висвячення в Філадельфії Владика Ортинський призначив Бостон осідком деканату Нової Англії і назвав о. Олексу Павляка з м. Нью-Гейвен його першим деканом.

Однак через брак священиків о. Павляк не міг залишити Нью-Гейвен і приїжджав до Бостону лише раз на місяць. Літургія відправлялася в італійській церкві Св. Леонарда у North End до часу заки громада не придбала власної церкви.

Спочатку більшість українських іміґрантів поселялися в North End. Будучи переважно селянського походження, вони не мали індустріяльного чи фахового досвіду, тому були змушені працювати по тартаках чи фабриках. Деякі знаходили працю при будові. Багато працювало при будові першого тунелю до Східного Бостону. З часом, уже осівши, вони почали переноситися до West End, South End, Південного Бостону, Роксб'юрі та до Гайд Парку. Незважаючи на це розпорошення, центром громади залишився North End.

1909 р. відчинилася нова філія Просвіти, а в 1910р. засновано бібліотеку ім. Т.Шевченка на вулиці Оберн (Auburn Street). В цьому часі також закуплено постійне приміщення для священика на вулиці Бікон (Beacon Street).

Серед найбільш активних членів місцевої громади того часу були Іван Зінковський,Ілля Кулик, Петро Онуляк, Андрій Яворівський, Іван Калита, Павло Кудрик, Іван Хрущ і Стефан Заборський.

Громада не тільки творила власне організоване життя в Бостоні, але також щедро допомагала полегшити незавидну економічну ситуацію наших організацій в Галичині та в Україні. Гроші йшли на допомогу Українській приватній шкільній системі та Просвіті. Багато Народних Домів побудовано за кошти переслані з Бостону.

Другого серпня 1914р. куплено церкву на вулиці Фердинанда (нині Арлінґтон) за 27 000 доларів і згодом її посвячено Українською Католицькою Церквою Найсвятішого Серця І. Х. Тоді пересічний українець заробляв три долари на тиждень за 48 годин праці.

Невдовзі після купівлі церкви відкрито українську школу. Початково наука відбувалася один раз на тиждень, але скоро збільшилась до трьох разів. У школі навчали релігії, української граматики,української літератури, географії, фолькльору, математики, музики і танців.

Не пройшло року від заснування української греко-католицької парафії, як члени православної місії, що їх фінансував царський уряд, розпочали агітацію серед парафіян. Під впливом колишнього греко-католицького священика, деякі з них відокремилися і заснували російську православну парафію Пресв. Тройці у Роксб'юрі. Однак, більшість залишилися і громада зростала. Після вибуху Першої світової війни вся іміграція припинилася. На той час в Бостоні жило близько 4 000 українців.

Під час війни громада пильно слідкувала за подіями в Европі і в міру можливостей старалася допомогти своїм братам в Україні, висилаючи гроші, харчі, ліки та одяг.

Коли розпадалися Австро-Угорська та Російська Імперії, і повставали Українська Народна та Західня Українська Республіки, бостонська громада посилила свою жертвенність.

Оскільки більшість українців в Бостоні походили з Галичини та Закарпаття, події в Західньо Українській Республіці сприймалися як найбільш важливі. 1918 р. др. Лука Мишуга, спеціяльний посланець ЗУНР, прибув до Бостону, шукаючи підтримки для своєї обложеної батьківщини. Місцева громада провела успішну збіркову акцію, а також допомогла др. Мишузі отримати приватну авдієнцію з президентом США Вудров Вілсоном.

Ukrainian amateur theatrical group with Fr. J. Pelechowych, 1924

Культурне та товариське життя бостонської громади розвивалося в роки війни, та після неї. Створено драматичний гурток та хорові ансамблі, організовано також духовий та камерний оркестри. Створено філії Українського Народного Союзу, Союзу українців-католиків Провидіння, Запорізької Січі, Українського Робітничого Союзу, а також Українське бостонське допомогове товариство. Закладено Марійську дружину та Союз Українок. Членство в Просвіті зростало, рівно ж поширювалася діяльність бібліотеки та школи.

В 1918 р. зорганізувано Українську Буковинську Православну церкву Св.Миколая в м. Кембрідж, штат Масачусетс.

В 1924 р. велике число парафіян Найсвятішого Серця Ісуса Христа висловило недовіру до тогочасного пароха і припинило фінансову підтримку. Через кілька місяців парафія не була в змозі платити позичку, взяту на купівлю церкви і попала в небезпеку банкрутства і втрати будинку. Церковна рада звернулася до о. Петра Понятишина, адміністратора української католицької дієцезії в США, описавши існуючу ситуацію і просила дозволу перебрати фінанси парафії та перетворити парафію в акційне товариство, члени якого будуть власниками акцій. Рада пояснювала, що це одинокий спосіб зібрати достатні кошти для сплачування довгу. О. Понятишин погодився і передав власність новому товариству. Більшість парафіян закупили акції і врятували будинок.

В 1927 р. реагуючи на створення незалежної Української Автокефальної Православної дієцезії в США, і з призначенням о. Ковальського, пароха з м. Вунсокет (Woonsocket), штат Род Айленд до Бостону, велике число парафіян висловили своє незадоволення. Вони твердили, що о. Ковальський є поляк і латинізатор, і що не переймається ні Україною, ні українськими традиціями. Вони стверджували, що він створив розбрат у Вунсокеті, і що багато парафіян залишили там церкву. Вони створили нову українську православну церкву і подали позов до суду, хотячи перебрати церковний будинок. Оскільки в цей час в США не було українського католицького єпископа, бостонська громада звернулася до тогочасного адміністратора української католицької дієцезії о. Понятишина з проханням відмінити призначення о. Ковальського до Бостону. Той не погодився і дисиденти перебрали церковний будинок, ще перед приїздом о. Ковальського, і почали радитися що діяти далі.

Коли о. Ковальський приїхав до Бостону, він мусів шукати помочі цивільної влади, щоби ввійти до церкви і почати служіння. Ні церковна рада, ні о. Ковальський не поступилися із своїх позицій і церковна рада зійшлася, аби обговорити альтернативи. Вони знову звернулися до єпископа у Філадельфії, а також розглянули можливість переходу до нової православної дієцезії. Зрештою вони звернулися до суду, щоб встановити законну власність церковної посілости.

З таким розвитком подій парафіяни були зовсім розгублені і стривожені. Більшість із них приєдналися до латинських парафій і зникли з українського громадського життя.

Активісти продовжували судитися і почали відправляти релігійні відправи без участи священиків. Шість родин підтримували о. Ковальського і залишилися вірними Українській Католицькій Церкві. Після довготривалої судової розправи, суд визнав що позаяк парафія у 1924 році стала акційним товариством з дозволу адміністратора дієцезії, церковна посілість була власністю акціонерів і постановив провести голосування цих членів щодо будучности парафії. Більшість проголосувала за незалежність від української католицької дієцезії. В короткому часі вони вирішили приєднатися до Української Православної Церкви. Парафію переіменували на Святої Трійці, а її першим парохом став о. Василь Кучер.

Ті що залишилися вірними католицькій церкві і парафії Пресвятого Серця змогли зберегти парафіяльний будинок при вул. Бікон 363 в Бостоні, і вживали його для недільних літургій, для української школи, а також як резиденцію для о. Ковальського. По кількох роках там, парафіяни не були в змозі сплачувати кошти за будинок, і з дозволу Владики Богачевського з Філадельфії, та кардинала О’Конелла з Бостону, посілість продано. О. Ковальського переведено. Одначе перш ніж він відійшов з Бостону, він поїхав до Риму щоби вияснити Конгреґації Східних Церков ситуацію, що зайшла в Бостоні. Він повернувся до Бостону із Папським благословенням для родин які залишилися вірними Католицькій Церкві.

По втраті посілости і постійного пароха релігійні служіння для членів парафії Святійшого Серця проводилися в німецькій католицькій церкві Св. Трійці при вул. Шовмут (Shawmut) в Бостоні, по декілька разів на рік. О. Василь Тремба і о. Михайло Боберський приїжджали з своїх парафій в м. Сейлем і Фолл рівер відправляти святі літургії, слухати сповіді, відправляти хрещення і шлюби. Вони відповідали за постійне існування парафії. Коли не було українських служінь, парафіянам радили ходити до латинських церков.

Незважаючи на ці церковні недомагання, українське громадське життя в Бостоні розвивалося. В 1929 р. о. Йосиф Желехівський, парох церкви Св. Тройці, зорганізував православний хор, який з успіхом концертував по всіх штатах Нової Англії і часто виступав на радіомережі Yankee Radio Network.

В цей же час,знаний український балетмайстер, Василь Авраменко відкрив танцювальну школу в Бостоні і почав вчити українських народних танців. Організувалася танцювальна група, яка в короткому часі стала одною із найкращих ансамблів у Новій Англії.

Українська громада в другій половині 20-их та на початку 30-их років була політично досить дозрілою та активною. Вона стежила за подіями в Европі і підтримувала заокеанських братів українців. Коли радянські окупанти східної України створили голод 32-33 років, що забрав поверх 6 мільйонів жертв, бостонська громада змобілізувалася. Вслід чисельним протестам, за загиблих проведено жалобний марш і богослуження, в яких брало участь біля 6 000 українців.

Впродовж 30-их років українці почали переселятися до інших частин міста і скоро West End i Маттапан стали осідком великого числа наших іміґрантів. Культурним центром у West End став дім Elizabeth Peabody Settlement House. Там розгорнулася діяльність української школи та українського драматичного гуртка. В Маттапані закуплено будинок, в якому відкрили Народний Дім, що став центром тієї дільниці міста. Там засновано Українсько-американський міський освітній клуб. Також відкрито там школу, і багато організацій мали в Народному Домі свій осідок.

Коли почалася війна, сотні українців зголосилися добровольцями до військової служби. Вони служили у всіх підрозділах Американської Армії. Багато з них полягли на полях бою, а ще більше отримали відзнаки. Багато українців працювали добровольцями в цивільному секторі. Наші жіночі організації допомагали Американському Червоному Хресту і Українському Золотому Хресту.

Після війни велике число втікачів з України прибуло до США через бостонський порт. Ґубернатор Брадфорд призначив адвокатку Анну Чопек репрезентанткою українців в Комітеті для переміщених осіб (DP).

Українська громада змобілізувалася і обидві парафії створили комітети для допомоги переселенцям. Католицька церква співпрацювала з Українським католицьким допомоговим комітетом і Національним католицьким комітетом біженців, а Православна із Злученим українсько-американським допомоговим комітетом.

Серед найбільш активних членів обох комітетів були Ілля і Марія Чопики, Микола Кисіль, Іван Волощук і Анна Волощук, Софія Давид, Петро i Марія Морози, Віліям Гоман. Данило Бортник,член православної парафії, особисто спонсорував 28 родин біженців.

В середині 1940-их рр. нововисвячений о. Григорій Том був назначений до Бостону як перший постійний парох за більше як 15 років. В Бостоні його прийнято до дому родини Іллі Чопика в Маттапані, і цей дім протягом двох років слугував йому резиденцією. О. Том негайно почав працювати з існуючими католицькими родинами і в короткому часі зумів притягнути до парафії чисельних українців, що цілковито відлучилися від католицької церкви та від організованого українського життя. Він звернувся до Архиєпископа Кушінґа про дозвіл розвинути служіння при німецькій церкві Св. Тройці і в дуже короткому часі почав відправляти св. Літургії кожного тижня в долішній церкві, а парафіяльну залу і школу уживано для різних українських зборів та імпрез, як також на свячене і просфору. Усі, хрестини, вінчання та і похорони відбувалися за дозволом у головній (горішній) церкві.

Visit of Bishop Ambrose Senyshyn, Jan. 8, 1950

Архиєпископ (пізніше кардинал) Кушінґ дуже сприяв о. Томові та українській парафії і закликав організації Католицької Дії та Лицарів Колумба надавати їй всіляку можливу підтримку. Близько 50 членів Католицької Дії добровільно зголосилися створити хор і співати на недільних богослуженнях. Пані Галина Сидоряк-Гейр була дириґенткою хору і протягом декількох тижнів вивчила їх співати цілу нашу св. Літургію старослов'янською мовою.

Отець Том невпинно працював над розвитком парафії і багато новоприбулих імігрантів стали її членами, так що у 1948 р. парафія Найсвятішого Серця знову стала найбільшою українською парафією в Бостоні. О. Том всецільно посвятився праці для новоприбулих, знаходячи їм працю, помешкання, харчі, і дуже часто навіть позичав їм гроші. Його називали „Парохом Скитальців”. Його двері все були відкриті для тих, хто потребував помочі.

З припливом такого великого числа нових імігрантів усі існуючі організації зазнали відродження, а крім того постало велике число нових організацій. Багато братських товариств притягнули нових членів, повстали відділи Українського конґресового комітету і Українського допомогового комітету. Розпочали діяльність Українська Молодіжна Організація СУМ, та Організація Українських Скаутів ПЛАСТ. Створилися танцювальні групи, як і два мандолінові оркестри (кожен налічував більш ніж 30 членів). Українська парафіяльна школа розвинулася так, що через кілька років начислювала майже двісті школярів.

Commemoration of Ukrainian Independence Day January 22, 1950’s – present are Fr. G. Tom (Sacred Heart Church), Fr. V. Kozoriz (St. George’s Church), and Fr. J. Danylewych, (St. Andrew Orthodox Church)

Однак, помимо гостинности німецької парафії, українці хотіли мати свою власну церкву, побудовану за українською візантійською традицією. Почалася акція збирання коштів. Протягом літа кожного тижня відбувалися пікніки на фермі родини Скалецьких при вул. Лафаєт у м. Рендолф, за участю 3-х до 4-х сотень людей. Імпрези відбувалися також в Гоутон Понд на терені Blue Hills, і в залі Казіно при німецькій церкві. Лотереї з різними виграшами відбувалися кожного місяця, і видавалося, що усі українці в Бостоні безконечно продають якісь квитки.

Гроші збиралися скоро, а окрім того архиєпископ Кушінґ пожертвував парафії 20 000 доларів до будівельного фонду. О.Том і члени церковного комітету почали шукати відповідної будівельної площі для церкви.

Після певного часу вони знайшли дев'ятиакрову площу із суміжних наділів землі при вулиці Форест Гілз у районі Джамейка Плейн. Ці наділи прилягали до Франклін Парку – найбільшого парку у Бостоні. О. Том уважав що це буде ідеальне місце для будови нової церкви, оскільки великі групи українців замешкували в поблизьких районах Гайд Парк, Розлиндейл і Маттапан. У самому Маттапані жило приблизно чотириста українських родин із власним народним домом. Однак сім акрів цієї площі належали до посілости компанії Росс, разом з житловим та господарськими будинками, які були подаровані місту на злуку з парком після смерти останніх із їх служителів. Площа була незвичайно гарна, і красувалася рідкісними деревами і кущами привезеними членами родини Росс з Китаю, з яким вони вели торгівлю.

Bishop Constantine Bohachevsky laying the cornerstone for the new Sacred Heart Church, 1952

Ще два акри прилягали до вулиці Форест Гілз, де колись знаходилася мала лікарня і яку було знесли, тому що вона була побудована над джерелом, і її підвалля постійно заливало.

По довгих дискусіях стало ясним, що о.Том був переконаний, що мимо усіх перепон, це було відповідне місце, і почав зусильне старання за придбання площі. В короткому часі він переконав міську раду і мера Бостону продати площу парафії. Однак оскільки площа була присвячена для парку, потрібен ще був дозвіл від законодавчого органу штату і від губернатора на купівлю цієї посілости. На диво, цей дозвіл отець отримав.

У 1950 р. парафія закупила площу з умовою, що площу можна застосовувати виключно для ужитку парафії, і коли б парафія хотіла полишити цю посілість, вона мусить продати її назад містові. За умовою, законно парафія не могла продати цю землю нікому іншому.

Зразу після закупу площі почалася багатофазова будівельна програма. Відновлено головний будинок і перетворено його на плебанію і парафіяльний центр. Встановлено тут велику кухню, спроможну служити парафіяльним функціям. Декілька кімнат на долішньому поверсі були перероблені на зали для засідань, одну перетворено на парафіяльне б’юро, а кімнати над кухнею перероблено на навчальні. Горішня передня частина була викінчена як резиденція для пароха. О. Том і його мати там і спровадилися. Парафіяни почали постійно сходитися в долішнім приміщенні і організували щоп’ятниці танці для молоді.На ці танці прибували від ста до ста п’ятдесятьох молодих учасників.

Літом відправлялися польові Служби Божі на парафіяльній площі, на яких часто були присутні представники римо-католицького архиєпископа, як і члени організації „Лицарі Колумба”.

На Йордан було заведено робити льодяний хрест, який ставили біля церкви і водохрища відбувалося на дворі.

Постановлено будувати церкву на долині біля вулиці Форест Гілз, де раніше стояла лікарня. Плани передбачали парафіяльну залу на долішньому поземі, а церкву поверху з одною великою банею над центром будинку . Вхід до церкви провели попід велику арку (склепіння), завершену мозаїкою Святійшого Серця Ісуса Христа, і він провадив до церковної зали – а сходи з обох боків мали провадити до церкви.

Недовго після розкопок фундаменту показалося джерело, яке грозило замити викопи. Встановлено серію помп, які безупинно працювали відпроваджуючи воду до каналізації. Після розвязання проблеми з водою побудовано підвал з цементових блоків. Ці проблеми вичерпали будівельний фонд і щоби не загнати парафію у великі борги, постановлено тимчасом покрити підвал дахом і вживати його на церкву до часу придбання достатніх коштів на закінчення будівлі.

Створено новий будівельний фонд, і якийсь час кожної недільної літургії проводилися дві збірки, щоби не втратити початковий імпульс і закінчити будівництво.

На жаль в цей час виникли поважні розбіжності між членами парафії. Відносини між парафіянами, які прибули до Бостону перед Першою світовою війною і тими, що прибули пізніше, помітно погіршилися. Головними були непорозуміння щодо уживання кухні, контролю парафіяльних фондів і питання літургійного календаря.

Ще у 1924 році Бостонська парафія проголосувала за вживання Григоріянського (нового) календаря і після цього і Українська Епархі США установила Григоріянський календар для усіх церков українського обряду.

First Communion at St. George’s with Fr. D. Fedasiuk, 1953

Врешті-решт все звузилося до найголовнішого домагання дисидентів – запровадження Юліянського (старого) календаря для усіх церковних відправ в парафії. В цій справі передано подання до епархільної канцелярії в Філадельфії. Беручи під увагу попередні події в цій парафії, канцелярія вислала комісію для з'ясування ситуації, результатом якої був дозвіл на створення другої парафії із Юліянським календарем відправ.

Іронія полягала у тому, що у обидвох парафіях, як першій, так і новій, були прихильники обох календарів, і представники обох хвиль іміґрації, через що у цьому поділі не було багато сенсу. Тим не менш, на короткий час Бостон був одинокою українською парафією в США із паралельно існуючими двома календарями, і одинокою парафією, що мала групу прихильників Юліянського календаря. Зрештою Церква Святійшого Серця продовжувала триматися Григоріянського календаря, а нова парафія Юліянського.

Коли нова парафія почала оформлятися, епархі почала присилати священників для її обслуговування. О. Том відправляв св. літургію для новокалендарної групи Найсвятішого Серця, після чого приїзжий священик правив для старокалендарників. Обидві літургії відправлялися в тім самім підвалі церкви на Форест Гілз.

В 1952 р. офіційно створено другу католицьку парафію в Бостоні. Закуплено сирійську православну церкву Св. Юра, на вул. Тайлер (Tyler St.) в китайський частині міста, а о. Дмитро Федасюк став її першим парохом. Нова парафія затримала назву Св. Юра, покликуючись на катедру св. Юра у Львові.

Announcement of Fr. V. Kozoriz celebrating the first liturgy in St. George’s Church

Посілість мала велику залю в підвалі і церкву на верхньому поверсі. О. Федасюк був з парафією дуже короткий час, а після нього провід парафії перебрав о. Володимир Козоріз. Придбано резиденцію для пароха в будинку напроти церкви. Закупивши цю посілість парафіяни св. Юра зразу церкву відновили, відмалювали і позолотили іконостас, вставили нові лавки, та відчистили зовнішні стіни. Церковна заля теж була відновлена.

Парафія розвивалася і процвітала аж до 1960-их років, коли штат Масачусетс постановив збудувати продовження автостради, щоби її злучити з головною міською дорогою. Оскільки плани передбачали проведення дороги через церковну територію, місто після довгих переговорів заплатило церкві відшкодування у 100 000 доларів за їхню посілість

Коли парафія була уже змушена полишити приміщення, призначене на знесення, єпископ створеної в 1958 р. української католицької епархії в Стемфорді Йосиф Шмондюк зарядив парафіянам Св. Юра повернутися до Церкви Пресвятого Серця з огляду на брак священиків. Він обіцяв що це є лише тимчасова ситуація та що він старатиметься знайти альтернативу розв'язку.

Visit of Bishop Ambrose Senyshyn - present are Fr. E. Sharanevych, on his right, and on his left, Fr. V. Kozoriz (St. George’s) and Fr. R. Dyky (from NH), 1956

Частина парафіян погодилася, однак більшість відмовилися і почали ходити натомість до німецької церкви Святої Трійці, яка була поблизу Св. Юра. Згодом ця група дальше розділилася: деякі пішли до Російської католицької місійної церкви Матері Божої Казанської, інші до польської церкви Матері Божої Ченстоховської, чи інших місцевих римо-католицьких церков, ще інші до Української Православної Церкви Св. Андрея, а деякі зовсім покинули церкву.

Оскільки парафія Св. Юра була заінкорпорована в штаті Масачусетс, парафіяни переконали владу, що церковні кошти належать їм як корпорації. За одержані гроші куплено будинок на вулиці Біч (Beech Street) у Розлиндейлі, і перероблено його на церковну залу і парафіяльний центр.

Життя в парафії Найсвятішого Серця продовжувалося своїм нормальним руслом і після відходу групи, яка створила парафію Св. Юра. Плани закінчити будування церкви не покидались, а збіркова акція продовжувалася, як продовжувалося і поліпшення парафіяльної посілости. Знесено один старий будинок, парафіяльний дім знову відновлено, змодернізовано електричну систему, перебудовано кухню, і покрито зовнішні стіни будинку. Позатим збудовано сцену надворі і зроблено нову дорогу до парафіяльного будинку.

Парафія продовжувала свою шкільну та релігійну програму, і в середині шестидесятих років зорганізувала більш як сімдесятичленну молодіжну групу під проводом семінариста Денієла О’Лірі (Daniel O’Leary). Запрошено сестер чину Св. Василія Великого проводити літні курси релігійного виховання. Два священичі покликання були наглядним доказом цієї релігійної діяльности.

Mykhailo Vintoniv, with St. George’s Choir and Youth Orchestra at a concert commemorating the anniversary of composer Mykola Lysenko, 1962

Кожний парох Пресвятого Серця старався нав'язати зв`язки з колишніми парафіянами Св. Юра, і зрештою новий парох о.Степан Чомко почав в 1968 р. переговори які довели до злуки парафій Св. Юра і Святійшого Серця.

Формальний договір був досягнений і одобрений обидвома групами. О. Чомко і обидва церковні комітети прибули до єпископської канцелярії в Стемфорді, щоб підписати цей документ. Було узгіднено що парафія буде існувати під іншою назвою і Владика Шмондюк назвав її парафією Христа Царя. Нова парафія офіційно приняла Григоріянський календар, з тим що права парафіян, які бажають дотримуватися Юліянського календаря, будуть узгляднені і відправи усіх головних свят відбуватимуться за обидвома календарями. В цей час парафія Христа Царя в Бостоні була єдиною церквою в Америці, яка була офіційно двокалендарна. При тім, парафіяни колишньої церкви Св. Юра, погодилися продати посілість на вулиці Біч і вкласти ці фонди до загального будівельного фонду.

За рік було назбирано достатньо коштів, щоби почати будову нової церкви. Було прийнято рішення побудувати церкву на новому місці, вгорі біля парафіяльного дому, а не над залою розпочатої будови. Будова розпочалася в 1971 році. Церкву на 400 сидячих місць виконано в модерністичному стилі, з включенням багатьох українських архітектурних елементів.

Посвячення нової церкви відбулося навесні 1972 р. Цікаво те, що кошти в церковній касі цілковито покрили вартість будови нової церкви, так що новооб'єднана парафія почала своє існування без жодних боргів.

Ukrainian children celebrate a feast day in St. George’s church hall

Темп парафіяльного життя прискорився, і при цьому почали появлятися нові організації, включно з відділом Приятелів української енциклопедії, Жінок за оборону чотирьох свобод України, Товариство Українських Інженерів,Українська Братська Федеральна Кредитівка, Українсько-Американські Ветерани і Союз Українок.

З початком розпаду Радянського Союзу і певними полегшеннями, почало приїжджати багато відвідувачів з Укаїни, а з проголошенням назалежности України сюди вперше за 50 років почали приїжджати нові еміґранти з України.

Впродовж 16 літ незалежности України, більш як 5 000 українців поселилося в Бостоні, і значна кількість з них стали парафіянами Церкви Христа Царя. З напливом нових людей, парафія віджила і представляє тепер радикально інакше обличчя.

І помимо того, що парафія має за собою сто років задокументованої історії, та ще майже двадцять передісторії, членство її у великій більшості складається з людей, що народилися в Україні і щойно починають процес акультуризації. У якомусь сенсі, в рік її сотої річниці, українська греко-католицька парафія Христа Царя є більш українською, ніж протягом останніх дев'яноста років.

Має вона довгу історію служіння і великих досягнень. Вона уможливила цілим поколінням українців зберегти їхню релігійну і національну ідентичність, і тепер знову продовжує цю працю. В своїй довголітній історії парафія Христа Царя видала багато визначних громадян і додала своєрідного кольору до живої мозаїки, якій на ім'я Бостон.

Петро Т. Волощук, Бостон, 1976 Виправлено і доповнено року 2007

The Assembly Hall of Sacred Heart was completed in 1953 and was used as a temporary church